14 років тому режим Януковича вирішив продовжити російську військову присутність в Україні.

А саме 21 квітня 2010 року у Харкові Віктор Янукович та Дмитро Медведєв підписали угоду, згідно з якою термін перебування російського Чорноморського флоту у Севастополі продовжили з 2017 до 2042 року. В угоді прописали можливість продовжити термін ще на п’ять років, якщо сторони не мають заперечень. Орендна плата за перебування флоту була встановлена у розмірі 100 мільйонів доларів на рік.

В обмін на це Росія погодилася знизити ціну на імпорт газу та вилучила з газового контракту пункт про штраф, якщо Україна закуповувала менше обумовленого обсягу палива.

Далі у рекордні терміни – за 6 днів – нардепам запропонували ратифікувати Харківські угоди.

27 квітня 2010 року запам’яталося тим, що Литвина прикривала парасолькою його охорона – у спікера летіли яйця та димові шашки. Крім того, під час засідання у залі сталася бійка між депутатами від Партії регіонів та “Нашої України – Народної самооборони”.

Через майже 40 хвилин після початку засідання, попри бійки, димові шашки та блокування трибуни, Верховна рада все ж таки ратифікувала Харківські угоди – 236 голосів “за”.

З них:

• Партія регіонів – 160 голосів «за» зі 161 (не голосувала лише Дмитро Шенцев);

• Комуністична партія – 27 з 27 «за»;

• “Блок Литвина” – 20 з 20 «за»;

• «Блок Юлії Тимошенко» – 9 з 154 «за»;

• НУ-НС – 7 з 72 «за»;

• позафракційні депутати – 13 із 16 «за».

І ми вирішили перевірити як деякі з колаборантів у раді зараз почуваються, продовжуючи суспільно-політичну діяльність у наші дні і чи не гризе їх совість (звісно ні) за те, до чого призвело їхнє бажання, вислужиться перед набираючим сили рашизмом.

1. Ігор Палиця

Палицю неодноразово було обрано народним депутатом, у різні роки очолював Одеську ОДА та Волинську облраду і протягом своєї політичної кар’єри зміг стати фігурантом скандалів та кримінальних справ. На момент голосування він був членом фракції «Наша Україна — Народна самооборона», яка майже повним складом виступила проти.

Хоч Палиця і всіляко намагається відхреститися від факту голосування, нібито голосували за нього, але ще у 2014 писали про нього зв’язках з Азаровим та регіоналами.

А коли до Палиці ставлять питання на цю тему, то він намагається виправдатися, ніби не важливо, що він та інші депутати голосували за ратифікацію Харківських угод. Його заперечення зводиться до перекидання відповідальності на вищу владу.

“Але щодо Криму я хотів би інше сказати. Чи призвело голосування 2010 року – продовження терміну перебування Чорноморського флоту РФ у Криму – до того, що Росія окупувала Крим? Я думаю ні. Або щось змінилося б, якби договір закінчився в 2017 році, а 2013-го відбулися події з Євросоюзом? Я був у Криму, в Севастополі, влітку 2012, спілкувався з кримчанами ! Чому так сталося? Тому що всі роки незалежності України кожна влада насамперед дивилася, хто вкрав санаторії, і намагалася їх переділити. Дивилася, яка земля вільна, і хотіла вкрасти. Ми зараз після 2014 року захищаємо кримських татар. А до окупації чомусь не думали про кримських татар? “, – сказав Ігор Палиця.

А як поживає Палиця сьогодні?

Нардеп від партії “За Майбутнє” майже зник з інформаційного простору з початком війни. Тільки у квітні він дав інтерв’ю телеканалу “1+1”, але потім знову зник з екранів телевізорів. З’ясувалося, що Ігор Палиця двічі виїжджав за кордон під час війни: його не було в Україні з 18 липня по 10 серпня. У цей період він, за припущенням, побував на віллі в Каннах, яка ще з 2019 року знаходиться у власності його сім’ї.

Про це йдеться у журналістському розслідуванні “Української правди” “Батальйон ‘Монако’ 2. Українські елітні біженці на Лазурному узбережжі”.

Розкішну віллу з басейном журналістам вдалося знайти завдяки фотографіям, опублікованим його дочкою Марією у соціальній мережі Instagram вже після повномасштабного вторгнення Росії.

Хоча сам Палица заявляв ИА “Волинські новини”, що не збирається виїжджати з України, але судячи з того, як на тому сайті люблять висвітлювати та волонтерську діяльність нардепа та його множинні політичні висловлювання у ЗМІ – інформаційне агентство належить Палці для піару або, принаймні він добрий друг редакції.

2. Святослав Пискун

Святослав Михайлович Піскун – тричі Генеральний прокурор України, народний депутат від Партії Регіонів 5-го та 6-го скликань. Генерал-лейтенант податкової міліції, Державний радник юстиції 1 класу, Голова Спілки правників України, віце-президент Міжнародного фонду правників України, член Вищої ради юстиції України. Голосував, будучи депутатом від партії Регіонів.

Хоча вже після Майдану, плакався ЗМІ, що його родину тероризував режим Януковича. Так сильно, що йому довелося купити віллу на Лазурному березі як “схорон”.

Так само Піскун закадичний друг Столара.

Вивчаючи його публічну активність під час війни – можна дійти неоднозначних висновків. Хоча колишній генпрокурор уже відійшов від справ.

Ще на початку війни Піскун вирішив пропіаритися на згуртуванні українців перед загрозою рашистів – виклав фото зі зброєю до свого Фейсбуку, але отримав лише глузування.

А вже 2023 року, коли фронт підвівся і для багатьох українців війна стала чимось далеким на сході Піскун вирішив світитися у ЗМІ. То розкаже про свою повну лояльність до нинішньої влади, хоч і не зовсім згоден, то почне звинувачувати військкомати у хабарництві(хоча свого 24-х річного сина Піскун завчасно відправив до Лондону).

Але старі звички – прислужувати росіянам даються взнаки і ось уже патріот і кухонний “мисливець на орків” Піскун розповідає про страшні втрати у 47-й бригаді ЗСУ.

3. Сергій Головатий

Суддя Конституційного Суду України, а з 29 грудня 2020 року виконуючий обов’язки Голови Конституційного Суду України. Народний депутат України I-VI скликань, міністр юстиції України у 1995-1997 та 2005-2006 роках. Колишній член КПРС. Як не складно здогадатися – голосував за Харківські угоди від Партії регіонів.

Не дивлячись на війну живе цілком спокійним життям, декларує земельні ділянки, нерухомість і навіть храм.

А від перспективи бути притягнутою відповідальності за дозвіл окупантам базуватися в Криму він ухилився дуже елегантно – за принципом “не можеш перемогти – очолив”. Головатий є суддею-доповідачем у справі про Харківські угоди. Ні висвітлення цього факту у ЗМІ, ні заяви на відведення ніяк не можуть вплинути на цю ситуацію.

А від справ щодо корупції Головатий обробляється навіть якщо покарання для нього смішно, наприклад, Голосіївський районний суд міста Києва визнав винним і голову Конституційного суду (КСУ) Сергія Головатого у скоєнні адміністративного правопорушення та зобов’язав його сплатити штраф у розмірі 1700 грн.

Вже 1 квітня цього року Київський апеляційний суд розглянув апеляцію Головатого на рішення суду першої інстанції, який визнав його винним у корупції та засудив до штрафу.

І… апеляційний суд скасував рішення першої інстанції та ухвалив постанову про закриття справи, в тому числі через відсутність події та складу адмінправопорушення.

За іронією Головатий є президентом підкомісії з правовладдя («верховенства права»), член Розширеного бюро Венеціанської комісії, чия місія робити висновки щодо відповідності проектів законодавчих актів європейським стандартам та цінностям.

4. Литвин Володимир

Голова Верховної Ради, той у кого летіли яйця та димові шашки під час голосування. Як і Палиця намагався виправдатися про таке рішення, але причинною була відсутність альтернатив і примус РФ.

Люстрації його обійшли і восени 2014 року на позачергових виборах пройшов самовисуванцем до Верховної Ради. Входив до складу депутатської групи Воля народу. 20 жовтня 2017 року Володимир Литвин у залі засідань Верховної Радиоголосив про вихід із депутатської групи Воля народу.

Брав участь у дострокових парламентських виборах 2019 року як самовисуванець у мажоритарному окрузі № 65 (Житомирська область). За підсумками голосування програв.

Заробляв тяжкою працею депутата, наприклад Володимир Литвин задекларировував мільйонні статки як готівкою, і на рахунках у банках. За даними декларації, у 2018 році нардеп Володимир Литвин отримав заробітну плату за основним місцем роботи у розмірі 570 тис. 965 грн., а в Інституті історії України депутат заробив майже 769 тис. 615 грн. Також парламентарій отримав відшкодування видатків, пов’язаних із виконанням депутатських повноважень, на суму 512 тис. 880 грн. Крім того, Володимир Литвин за 2018 рік отримав стипендію академіка НАНУ – 61 тис. 344 грн., пенсія депутата становила 121 тис. 819 грн. Сума відсотків від вкладів становила близько 90 тис. грн., а дохід від надання майна в оренду – 1 млн. 200 тис. грн. Також народний обранець декларує відсотки за облігаціями внутрішньої державної позики на суму 442 тис. 002 грн.

На банківських рахунках народного обранця є кошти у різній валюті, а саме 3 млн. 804 тис. 467 грн., 199 тис. дол. та 50 тис. 124 євро. Готівкою Володимир Литвин декларує 90 тис. грн та 85 000$. Також у червні 2018 року Володимир Литвин придбав 1577 облігацій АТ «УкрСиббанк» загальною вартістю 12 млн. 972 тис. 424 грн. Власниками АТ “УкрСиббанк” є закордонні компанії: BNP Paribas (Франція) належить 58,2% акцій, ЄБРР (Великобританія) – 38,8%. А вже 10 вересня 2018 року нардеп оприлюднив зміни у майновому стані: політик став власником 1646 облігацій вищезгаданого банку, вартість яких становить 1 млн 564 тис. 967 грн.

Згідно з декларацією, Володимир Михайлович є власником квартири площею 259,8 кв.м у Києві вартістю 9 млн 435 тис. грн, крім того, нардеп орендує житловий будинок площею 550,3 кв.м та нежитлове приміщення 421,6 кв.м Конча-Заспі.

Що стосується цінного нерухомого майна, то у власності нардепа – годинник марки «Zenit» та «Hublot geneve collection», цілісна колекція книг (4,5 тис. одиниць), 35 картин та зброя таких марок, як BD-880, Blaser та Крейгоф , вартість яких не вказана.

Серед цінного рухомого майна депутат Верховної Ради декларує один легковий автомобіль Toyota Land Cruiser 200 (рік випуску – 2003) вартістю 864 тис. грн. Щодо нематеріальних активів, то Володимир Михайлович має авторське право на твір (№2506-2514). Дружина народного обранця – Литвин Тетяна Костянтинівна декларує дві земельні ділянки (пай – 44,5 тис. кв. м та присадибну ділянку – 5,7 тис. кв. м) у селі Ємчиха Миронівського р-ну Київської обл.

Серед цінного рухомого майна у власності дружини Литвина є 32 ікони. У 2018 році заробітна плата Тетяни Костянтинівни за основним місцем роботи у ПАТ «Салівонківський цукровий завод» склала майже 582 тис. грн. Крім того, Тетяна Литвин отримала дохід від надання майна в оренду у сумі 25 697 грн, відсотків – 10 571 грн. Також дружина парламентаря декларує готівку у сумі 950 тис. грн.

Так би і йшло розмірене життя Литвина поки не зявилась справа “Рюкзаків Авакова”. Коли у лютому 2015 року МВС уклало договори з компанією «Дніпровенд» про закупівлю 5 тисяч рюкзаків вартістю 14,5 млн гривень (2 898 грн за штуку) та з ФОП Плігачів про закупівлю 1 тис. рюкзаків вартістю 2,1 млн гривень (2 100 грн за штуку).

Коли “Дніпровенд” виграла тендер у МВС, розслідування їх роботи як конвертаційного центру, яке ведеться майже рік, не завадило чиновникам направити бюджетні кошти цій фірмі. У червні 2015 року стало відомо, що рюкзаки придбали за завищеними цінами через компанії, контрольовані сім’єю Арсена Авакова.

Восени 2017 року правоохоронці заарештували трьох осіб у цій справі: Олександра Авакова, сина міністра внутрішніх справ, Сергія Чеботаря, колишнього заступника міністра внутрішніх справ та підприємця Володимира Литвина. У липні 2018 року Спеціалізована антикорупційна прокуратура закрила справу проти Авакова та Чеботаря. Третій фігурант справи Володимир Литвин вирішив взяти на себе провину.

1 вересня 2018 року суд затвердив угоду про визнання вини між САП та Литвином. Він повністю визнав свою провину в шахрайстві та підробці документів, викрив іншого фігуранта справи, яка вже померла, і погодився відшкодувати збитки у 4,8 мільйона гривень. Литвина засудили до 2 років умовно.

Коли “Дніпровенд” виграла тендер у МВС, розслідування їх роботи як конвертаційного центру, яке ведеться майже рік, не завадило чиновникам направити бюджетні кошти цій фірмі. У червні 2015 року стало відомо, що рюкзаки придбали за завищеними цінами через компанії, контрольовані сім’єю Арсена Авакова.

Восени 2017 року правоохоронці заарештували трьох осіб у цій справі: Олександра Авакова, сина міністра внутрішніх справ, Сергія Чеботаря, колишнього заступника міністра внутрішніх справ та підприємця Володимира Литвина. У липні 2018 року Спеціалізована антикорупційна прокуратура закрила справу проти Авакова та Чеботаря. Третій фігурант справи Володимир Литвин вирішив взяти на себе провину.

1 вересня 2018 року суд затвердив угоду про визнання вини між САП та Литвином. Він повністю визнав свою провину в шахрайстві та підробці документів, викрив іншого фігуранта справи, яка вже померла, і погодився відшкодувати збитки у 4,8 мільйона гривень. Литвина засудили до 2 років умовно.

Засвітившись у такому гучному скандалі, Литвин вирішив особливо не заявляти про себе. Все змінилося, коли почалася війна. Тоді вже Литвин записався у волонтери, сподіваючись, що передача двох муляжів автоматів виправить його держзраду.

«Побував у Новороманівській ЗОШ. На прохання колективу передав для проведення занять із військовий вишкіл 2 одиниці навчальної зброї. Поспілкувався із вчителями», – зазначив ексспікер.

Що ж ми маємо в результаті – зараз колишній глава партії представленої в парламенті, Голова Конституційного суду, друг Столара і колишній Генпрокурор та екс-спікер ради, за сумісництвом фігурант гучного корупційного скандалу, ні ким не притягнуті до відповідальності за державну зраду, спокійно виїжджають за кордон на відпочинок та декларують кошти, що можуть серйозно підтримувати полки ЗСУ на фронті. При цьому наші персонажі піаряться на війні “допомагаючи” людям для гарної картинки. Війні до передумов якої вони самі доклали руки, або зовсім не звертають на неї уваги. А розслідування Харківських угод начебто закинули, що є безумством з огляду на те, що привів цей акт продажу суверенітету.